Використання
елементів ОРФ – педагогіки у дошкільному навчальному закладі
23.11.2018 18:42
«Добрива збагачують
землю, дозволяють зернам прорости і так само музика будить в дитині сили і
здібності, які інакше ніколи б не розцвіли» – Карл Орф.
Карл Орф (нім. Carl
Orff, повне імʼя Карл Генріх Марія, Karl Heinrich Maria; 10 липня 1895 – 29 березня 1982) – німецький композитор, музикознавець, педагог, член
Баварської академії мистецтв. Народився в Мюнхені 1895 – 1982. У
1912 – 1914 роках навчався у Мюнхенській музичній
академії. У 1916 працював
капельмейстером в Мюнхенському камерному театрі.
Капельме́йстер (нім.
Kapellmeister) – посада, відповідальна за репертуар, підбір
музик, і аранжування та написання нових творів для хору чи оркестру. До XVI
століття переважно йшлося про церковну музику (фр. la chapelle – нім. Die Kapelle – «каплиця»).
У 1917 під час Першої світової війни відправився на
добровільну службу в армію в Перший Баварський Польовий Артилерійський полк. У
1918 році його запросили на посаду капельмейстера в Національний Театр в Мангаймі під керівництвом Вільгельма Фуртвенглера, а потім він став
працювати в театрі Великого Герцогства Дармштадтського.
У 1923 році він познайомився з Доротеєю Гюнтер і
в 1924 спільно з нею створив школу
гімнастики, музики і танцю («Гюнтершуле», «Günther-Schule») в Мюнхені.
У 1924 році
Доротея Гюнтер заснувала школу гімнастики, музики і танцю для молодих дівчат («Гюнтершуле»)
і запросила Орфа в якості головного викладача. Орф знайшов ідеальну
експериментальний майданчик для нових ідей. Він почав працювати над новими
способами ритмічного виховання і взаємопроникнення музики і руху.
З 1925 року і до кінця свого життя
Орф був головою відділення в цій школі, де працював з музикантами-початківцями.
Маючи постійний контакт з дітьми, він розробив свою теорію музичної освіти.
В 1950-54 Орф видав 5-томне зібрання
«Музика для дітей» («Schulwerk»), що стало основою музично-педагогічної системи
Орфа, яка отримала світове визнання і поширення
Педагогічні
принципи К.Орфа втілені в методичному посібнику «Schulwerk» («wirken» – діяти, «schulen» – навчати, тобто «навчати в дії»). Це п`ятитомне зібрання
найпростіших партитур для дитячих інструментів, пісень для хорового виконання в
інструментальному супроводі, вправ у вимові та декламації, ритмічних вправ та
театралізованих сценок. У посібнику також даються рекомендації щодо залучення
дітей до музики, до активної творчої діяльності.
Створюючи Шульверк, Орф задумував винайти «ГРУ В МУЗИКУ» музичну гру імпровізацію, яка змогла би
підготувати дітей до подальшого музичного розвитку та дати поштовх творчому мисленню на роки вперед.
Власна дитяча
творчість – одна з головних ідей
музично-педагогічної концепції К.Орфа, яка створює атмосферу радості, формує
особистість, стимулює розвиток творчих здібностей. З нею нерозривно пов`язана й
інша ідея – закласти міцний
фундамент музикальності, під яким розуміються музично-ритмічні відчуття і
музичний слух, що дають змогу переживати і розуміти музику та вільно в ній
творити.
Композитор
увів термін «елементарне музикування», тобто процес, який складається з
декількох елементів: співи, імпровізація, рухи та ігри на інструментах. Елементарне
– не примітивне, а усім доступне.
Карл Орф
розробив дитячі пісні, п’єси та вправи, які можна легко змінювати
та придумувати нові разом з дітьми.
Доступний
матеріал для занять спонукає дітей фантазувати, придумувати та імпровізувати.
Таким чином, на музичних заняттях досягається мета розвитку творчого початку
дитини.
К.Орф
писав: «Елементарна музика, слово і рух, ігри
і все, що пробуджує і розвиває духовні сили створюють основу для розвитку
особистості, основу без якої ми прийдемо до душевного спустошення… Елементарна
музика в процесі виховання має бути не чимось додатковим, а основоположним…
Фантазію і здатність до переживання слід розвивати в ранньому віці. Все, що
дитина переживає, усе, що в ній пробуджене і виховане, проявляється протягом
усього її життя».
Педагог вважав,
що для дієвого музичного виховання надзвичайно важливо, щоб дитина з ранніх
років могла припасти до живих джерел мистецтва, навчалася зі слова, ритму, руху
творити музику. Тому він відмовився від використання на першому етапі
композиторської музики і обрав шлях активізації музичної діяльності дітей через
їх власне музикування, спонукаючи цим до імпровізації та створення
власної музики.
Педагогічна концепція
«елементарного музикування» Орфа – це:
•
творчий процес навчання за принципом «від
простого до складного»;
•
різні види спільних досліджень, що ведуть до
імпровізації;
•
поєднання музики, руху,слова, образа;
•
пріоритетне виховання почуття ритму;
•
висока рухова активність;
•
використання музичного фольклору;
• музичне виховання, що сприяє розв’язанню низки комунікативних та соціальних завдань.
Орф-метод як терапія
Для дітей із
особливими потребами музика – це не просто задоволення й радість. Вона
необхідна для особистісного розвитку: корегує поведінку й реакції, спонукає
логічно діяти. Невербальне спілкування – комфортне для «особливих» дітей,
оскільки більшість з них не можуть говорити та часто не розуміють елементарних
словесних інструкцій. Натомість діти жваво відгукуються на музичну мову,
відчувають логіку розгортання музичного твору – тілесно й емоційно
реагують на нього, виражають свої почуття. Тож педагог, врахувавши це, може
розроблювати спеціальні творчі музичні завдання та закріплювати з їх допомогою
в дітей нові навички:
·
пристосовуватися до ситуації;
·
координувати свої дії з діями інших;
·
спільно творити.
Для роботи з
«особливими» дітьми ідеальним є такий музичний метод, що передбачає не лише
педагогічний процес, а й терапію творчістю, звуками, ритмами та рухами. У цьому
сенсі ідеальним є Орф-метод, який декларує гармонійне
й збалансоване навчання музики. І це значно ширше завдання, ніж
просто розвиток музичних здібностей.
Орф-педагогіка – це
альтернативна система музичного виховання. Головна її концепція: розвиток
кожної особистості відображає історію розвитку людства.
В
основі Орф-педагогіки – музика
й рух. Вони з’являються в житті людини вже в момент перших ритмічних
поштовхів серцебиття, ще в утробі матері. Звучати й рухатися притаманно всьому
живому. І коли дитина починає видавати звуки, чи то музикувати, вона ніколи не
робить це відокремлено від руху. На ранньому етапі розвитку –
завжди об’єднує ці дії. І Орф-метод,
«розуміючи» дитину, надає їй повну свободу. На музичному занятті можна робити
все одночасно – співати, танцювати, грати тощо.
Головний
принцип ОРФ – педагогіки – навчаємось діючи та створюючи.
Музична педагогіка К.Орфа заснована на природній фізіології дитини:
ігровій, допитливій і дослідницькій потребі. Вона допомагає бути самим собою.
Для того, щоб розвинути у кожного малюка музичний слух і здібності, які тією чи
іншою мірою є абсолютно у всіх, треба дати змогу дитині бути ДІЯЧЕМ.
Терапевтичний
ефект «живого» музикування
Педагогічні
ідеї Карла Орфа використовують і як арт-психотерапевтичні. Вперше це зробила
Гертруда Орф (Gertrud Orff).
Працюючи з «особливими» дітьми, вона корегувала їхній емоційний
стан та поведінку, налагоджувала комунікацію на довербальному рівні.
Не дивлячись
на схожість Орф-педагогіки та Орф-музикотерапії, вони мають певну відмінність.
Свобода дій
Орф-музикотерапія
не передбачає кінцевого результату, тобто конкретної музичної або танцювальної
дії, яку можна та потрібно представляти глядачам. У педагогічному процесі
результатом є як сам процес, так і кінцевий результат: виступ, показ
створеного. Але цей виступ не є повністю прогнозованим, бо передбачає
імпровізацію, свободу проявів кожного з учасників. Саме в цій свободі та креативності полягає
суть терапевтичного ефекту Орф-педагогіки.
Побудова
терапевтичних відносин не є основним завданням Орф-педагогіки. Але в процесі
«живого» музикування ці відносини так чи інакше формуються й допомагають
розкривати можливості учасників уповні.
В
Орф-музикотерапії та Орф-педагогіці використовують однаковий інструментарій:
·
акустичні
можливості середовища – голосу, тілесних «інструментів» тощо. Основна
мета – невербальна
активація реакцій засобами ритму, звукових вібрацій;
·
предмети – хустинки,
м’ячі, іграшки, як засоби спільної дії. З одного боку такі предмети дають змогу
встановити контакт, а з іншого м допомагають зберегти дистанцію, формують
відчуття безпеки;
·
засоби
музикування – Орф-інструменти.
За допомогою них дитина бачить і чує свою реакцію, виражає свої відчуття,
«говорить та спілкується» з оточенням.
Орф-заняття
завжди має ресурсний і потужний терапевтичний ефект для розвитку насамперед
невербальних реакцій. Педагог створює середовище
для змін. І використовує для цього буденні речі. Те, з чим ми стикаємося
щодня в процесі спілкування, на Орф-занятті потрапляє у фокус уваги.
Завдання ОРФ – заняття :
- навчити
грати дитину на музичних інструментах;
•
співати;
•
краще
усвідомлювати своє тіло (керувати тілом);
•
вправляться
в концентрації уваги (тренування уваги);
•
розвивати
відчуття ритму;
•
зрозуміти
визначені (або певні) закономірності музики;
•
створювати
ситуацію творчості;
- розвивати природну
музичність;
•
пізнавати
різні емоції в спілкуванні з іншими дітьми;
•
орієнтуватися
в просторі та часі;
• думати абстрактно.
Орф-музикування активує процес відчуття себе та
своїх потреб, спонукає дитину рухатися, як у прямому, так і в
переносному значеннях цього слова. Створюючи музику з усього, що є навколо,
дитина насолоджується цим процесом, а не лише його результатом. Вона вчиться
бачити все крізь призму гармонії. Це бачення заряджає позитивом, надає сил та
ресурсів, поліпшує, а іноді навіть докорінно змінює життя та відкриває нові
можливості для розвитку.
У всьому світі
Орфа поважають, як композитора, який запропонував
практичну і здійсненну модель музикування дітей.
Вся « теорія» концепції зафіксована в нотах –
партитурах пісень, ігор, таночків з акомпанементом
орфовських інструментів. Саме ці саморобні
музичні інструменти і допомагають дітям у
розвитку ритміки.
Карла Орфа можна назвати М.
Монтессорі в музиці, адже « призначення дорослого
допомагати душі, яка розпочинає свій життєвий
шлях, жити власними силами». Як і М. Монтессорі, К.
Орф у розвитку музичних здібностей
використовує всі основні канали модальності
сенсорних відчуттів – візуального, аудіального та кінестетичного.
Музичні іграшки –
інструменти, виготовлені власними руками, призначені для
гри дітей в оркестрі. Дитина має
можливість особисто стати учасником звукового
дійства, виразити своє відношення до того, що
відбувається в оточуючому, зробити свої власні
висновки і судження, краще розуміти твори художньої
літератури, мистецтва. У дітей у грі на
музичних іграшках – інструментах проявляються творчі
здібності, бажання до самовиявлення засобами
елементарної музики, тому що кожній дитині
необхідна радість, природність, свобода, творчість, гра.
На музичних
заняттях я тільки починаю використовувати ці музичні
іграшки – інструменти. Це і музичні молоточки, маракаси,
стукавки, барабани, дзвіночки,
ксилофон, тощо. Діти з інтересом, цікавістю слухають
звуки цих незвичних іграшок – інструментів, намагаються
відтворювати звуки, грати на них. Цікавим є
для дітей різнобарвність цих музичних іграшок –
інструментів.
Основна ідея Карла Орфа – самостійний пошук
дітьми музикантів всередені себе через навчання грі на простих музичних
інструментах.
За
допомогою жестів ( оплески, притупи, шльопки), дерев’яних
паличок діти простукують найпростіші ритмічні
малюнки. Знайомство з дітьми проводжу в
ігровій формі Наприклад: Гра « Як тебе звати?».
Дитина промовляє своє ім’я, простукуючи пальчиками,
приплескуючи. Ці вправи є зв’язком з
мовленнєвим вихованням. Доречним є використання
ілюстрації невеличких казок. Пропоную дітям
озвучити маленькі віршики, поспівки, забавлянки, лічилки,
діти з бажанням граються в музично –
дидактичні ігри. Вони із задоволенням підігрують
на музичних іграшках – інструментах улюблені вірші,
казки, пісні.
Орфівська
система музичного виховання містить такі елементи:
·
мовленнєві вправи;
·
музично-рухові вправи;
·
ігри з інструментами К.Орфа;
·
елементарний музичний театр.
Мовленнєві вправи
Доцільні для загального музичного
розвитку, бо легкі й доступні для всіх дітей. Основою для мовних вправ є
дитячий фольклор: лічилки, дражнилки, заклички, потішки, забавлянки, пісеньки
тощо.
Використання мовленнєвих вправ
допомагає розвивати в дитини почуття ритму, формувати хорошу дикцію,
артикуляцію.
Щоб словесний текст
перетворився на матеріал для мовленнєвого музикування, потрібно:
•
рівно, метрично декламувати текст;
•
ритмізовано вимовляти окремі слова, ланцюжки слів і тексту.
Поетичне музикування: допомагає дітям відчути гармонійне звучання поезії та музики. Діти легко та з задоволенням заучують вірші, надалі декламують їх виразно, розуміючи зв’язок музики та слова
Музично ритмічні вправи:
Активні вправи готують дітей
до спонтанних рухових виражень, вчать відображати настрій і звуки за допомогою
елементарних рухів: плескання,
виляскування пальцями, тупотіння ногами тощо.
Виконуючи музично-рухові
вправи дитина одночасно і виконує і створює, вона починає сприймати музику
через рух.
У дітей розвивається
швидкість реакцій, уміння чекати та знаходити момент вступу.
Заняття включають різні
форми рухів:
-
фіксованих,
-
спонтанно-імпровізованих.
Завдання вихователя – спонукати дітей до рухової фантазії, знаходити інші варіанти.
Ігри з інструментами К.Орфа
Цей вид діяльності
удосконалює раніше надбані дитиною навики володіння темпом, динамікою, ритмом. Діти
вчаться спільно діяти між собою і легко розвивати почуття ансамблю.
Завдання музичного виховання – стимулювати і спрямовувати творчу фантазію, вміння імпровізувати, творити в процесі індивідуального та колективного музикування.
Елементарний музичний театр як інтегративна ігрова форма здійснює загальний вплив музики, мовлення,
руху, танцю і художнього образу в образотворчій грі.
Особливі прийоми організації
театралізованої діяльності – ігротренінги – крім широкого спектра розвивальних завдань, розв'язують проблему
захоплюючого і корисного проведення часу в дружньому колі.